Виховний захід Творчість поета-земляка А. В. Луговського

Виховний захід

Творчість поета-земляка

А. В. Луговського

Анатолій Васильович Луговський
Луговський Анатолій Васи­льович - поет, кра­єзнавець, член Спілки письмен­ників України з 1999 року та Національної спілки журналістів України. Народився 13 червня 1955 року в селі Басівка Сумського району Сумської області в селянській сім'ї. В 1972 році закінчив Юнаківську середню школу, 1974 - Сум­ське культпросвітнє училище. Працював художником і керів­ником театральної студії в Путивльському будинку культури в 1974-1978 роках. З 1976 по 1981 роки навчався на режисерському факультеті Ор­ловської філії Московського державного інституту культури. З 1978 по 1983 роки - відповідальний секретар редакції путивльської районної газети «Ленинский путь», де очолював літературну студію «Ярославна». У 1987 році за­кінчив  факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. У 1983-1984 працював директором Путивльської фі­лії Сумського краєзнавчого музею. З 1984 року - на державній службі. Працював завідуючим відділом з питань внут­рішньої політики Путивльської райдержадміністрації. Нині – редактор газети «Путивльські відомості». Анатолій Васильович один з організаторів наукових конференцій, присвяче­них історії та культурі Київської Русі (Путивль, 1987, 1988, 2000). Автор поетичних збірок, історико-краєзнавчих видань—путівників «Путивль» (1987), «Золотое ожерелье Сумщины» (1987, співавтор), «Путивль – 1000» (1988), «Путивль» (1992, співавтор). Вірш «Кролевецькі рушники», покладений на музи­ку композитором О. Риндою, став гімном щорічного фестивалю літератури та мистецтва в Кролевці.
        Творчий доробок: Калинові сни: Вірші. – Суми, 1993; Монолог души: Стихи. - Сумы, 1994; Отча земля: Вірші. - Суми, 1994; Часоплив: Поезії. - Суми, 1998; Окно. - Сумы, 2000; На круги своя: Стихи. – Сумы, 2005; Классическое лето: Стихи. – Сумы, 2005 та ін.
Додаток № 1
2.Перегляд світлин, що свідчать про те, що А. В. Луговський частий гість у Юнаківській загальноосвітній школі. Коментарі вчителя.
Додаток № 2
3. Виразне читання та аналіз поезій поета-земляка

СТАРШИЙ БРАТ
(Баллада)
                                               Брату Николаю
Мы с братом разные. Он старше, я - моложе...
Он едко шутит: "Тоже мне поэт..."
Но помню случай, аж мороз по коже.
(Тогда мне было пять неполных лет...)
... Зима, как звон, стояла в год тогдашний.
На санках мы катались с пацанвой.
С речного берега я сьехал неудачно
И санки оказались... под водой.
Ушли под лед, мелькнули прямо в прорубь!
Красивые - подарок от отца...
И это было истинное горе,
Печаль вселенская для глупого мальца...
И старший брат, чтобы меня утешить,
Нырнул в угрюмый холод полыньи.
Кто рядом был, разинув рот, опешил...
А я все плакал: "Саночки мои..."
Он их достал... И мокрою рукою
Мне слезы вытер, дрожь переборов...
И с той поры я понял - что такое
Родного брата кровная любовь.


ОТЕЦ
Я помню, отец, твои узловатме пальцы,
Которыми ты иногда проводил по ребячьей щеке.
Как были вкусны те гостинцы простые «от зайца»,
Что с поля колхозного мне приносил в «тормозке»...
Всегда благодарен судьбе за отцовскую ласку,
За чуткость, внимание к детской нехитрой мечте...
Я помню, отец, как купил ты мне первые краски.
Как, может невольно, меня приобщил к красоте...
Теперь, когда жизнь моя в самом зените.
Мне сын, стоя рядом, твердит подростковым баском:
«Ну что из того, что отец ты? Не Бог ведь, родитель...»
Тогда понимаю, что стал никудышним отцом.

***
Нет трогательней и больней картины,
Когда у наших стареньких ворот
Ждет терпеливо мать шального сына...
Уже вот двадцать лет... Все ждет и ждет...
Ладошку козырьком к челу приложит
И молча смотрит в даль дорожную она...
Все мысли об одном: «Ведь обещал, что сможет
На Рождество приехать... Но вот уже весна...»
Потом, когда я все ж заеду на денечек
И на немой вопрос отвечу: «Все дела...
Не вышло раньше, мам...» «Да ничего, сыночек...
Я пирожков тебе любимых напекла...»
И я готов склониться и целовать ей руки,
Смотреть в глаза, как в дстстве, родимые глаза...
... Как тяжелы, как злы для матерей разлуки,
Нельзя их допускать. Во истину нельзя!

- Кому присвячені ці поезії?
- Як ставиться автор до близьких йому людей?
- Які факти свідчать про це? Наведіть приклади.


УЧИТЕЛЬ МОЙ
                                                                                   И. И. Приходченко
Учитель мой, задумчивый и строгий,
С живою искрой в молодых очах,
Толковый в мыслях, действиях, речах –
Мне указал к поэзии дорогу.
Благодаря лишь Вам, мир постигал таким,
Каким он есть - прекрасным и суровым,
От Вас я взял любовь большую к слову,
Чтоб стать поэтом и никем другим.
Учитель мой, Вы поседели быстро...
И все ж по-прежнему лучистые глаза,
В них лишь чуть-чуть поблекла бирюза,
Но точен взгляд, весомы Ваши мысли.
Склоняю голову пред Вашею душой,
Горячим сердцем, добротой безбрежной...
Я - ученик Ваш преданный, как прежде,
Горжусь, что встретил Вас, учитель мой.

Додаток № 3
Додаток № 4
- Чим завдячує поет своєму вчителю?
- Які почуття до нього висловлює у вірші?

ЮНАКІВКА
                                                               Селу мого шкільного дитинства,
                                                                  друзям Пройдисвіту Анатолію,
                                                                    Ілліну Юрію та Приходченку
                                                                        Олександру присвячую.

Село як село... Дуже зелено. Церква красива...
Вірніше красивою, мабуть, колись же була:
Притрушена пилом, в руїнах і сива-пресива,
І хрест свій в знемозі зронила з крутого чола...
Село козака Юнака, кошового рубаки,
Який за наказом цариці приїхав у "вольний" цей край,
Щоб землю Слобідську  у поті   чола обробляти
І, може, знайти тут спокуту і рай...
Промчались роки, пролетіли, мов птиці, століття,
Село розцвіло, розрослося (мо' Божий це дар?).
А скільки воно дарувало тепла та усміхнених квітів,
Коли йшов селом сам Великий Кобзар.
Воно і мене прийняло, наче кровного сина,
Спочатку у школу, а потім в життя провело...
Я бачу його, коли думаю про Батьківщину
І йду, як у церкву на сповідь, у рідне село.
Та в грудях пече... Розривається серце від болю,
Лиш тільки побачу ту церкву, що в центрі села.
Невже нас чекає така неусміхнена доля?
Можливо, бо мудрість до наших голів не дійшла...

Додаток № 5

- Що ви знаєте про людей, яким присвятив свій вірш  А. Луговський?
- Які болючі питання підіймає поет у цьому вірші?
- Чи близькі ці проблеми нам сьогодні?
Додаток № 6

***
Басівко моя, краю рідний, як мати,
Я навіки зберіг в своїм серці тепло
До вишневого саду та отчої хати,
Де дитинство моє наче сон відцвіло...
Враз ясніє душа, коли знову згадаю
Запах трав лугових, прохолоду криниць,
Солов'їні романси й простори безкраї
Та величні салюти травневих зірниць...
І хоч доля до мене ласкава й привітна,
Хоч в далекім краю своє щастя знайшов:
Якщо випаде хвилька зимою, чи літом —
Вмить лечу до села, аж... вогонь з підошов.

- Які почуття викликає у поета рідне село?
- Чи знайомі вам ці пейзажні замальовки? Коли і де ви їх зустрічали?

БУДЬМО!
Невже душа вкраїнська в хаті   скраю?
І нам біда чужая не болить?
Навіщо ж ми тоді пісні співаєм
Про Дорошенка і калини віть?
Ми зможем в щасті і достатку жити,
Під силу нам добро людське творить,
Бо маєм прапор, на якому жито
І неба неполохана блакить.
Ми маєм віру в Бога і людину.
Цю віру навіть лихо не зітре,
Бо знаєм, ще не вмерла Україна
І що вона ніколи не помре!
Ясним тризубом всю розвієм нечисть
І будем жить не гірше від людей,
І заспіваєм дзвінко: „Щедрий вечір!"
І крикнем стоголосо: „Будьмо! Гей!"

- З яким твором перегукується дана поезія?
- У що вірить автор вірша?
- Який настрій вірша «Будьмо!»

Додаток № 1 (а) – Луговський А.В.

Додаток № 1 (б) – Луговський А.В. (автопортрет)

Додаток № 2 – Зустріч учнів Юнаківської школи з поетом А.В. Луговським. Квітень 2008 р.




А.В. Луговський – голова зонального конкурсу виразного читання на базі Юнаківської ЗОШ І-ІІІ ступенів. Листопад 2010 р.




Додаток № 3 – І.І. Приходченко – колишній директор Юнаківської середньої школи, вчитель А.В. Луговського, якому він присвятив вірш «Учитель мой»

Додаток № 4 – І.І. Приходченко – директор Юнаківської середньої школи. 60-ті роки

Одна із споруд Юнаківської середньої школи, в якій навчався
А.В. Луговський. 70-ті роки

Додаток № 5  - Олександр Іванович Приходченко -  колишній вчитель російської мови та літератури Юнаківської середньої школи, син                  І.І. Приходченка, один із друзів поета, якому присвячено вірш «Юнаківка».
1983 р.

Додаток № 6 – Сучасний вигляд церкви Різдва Пресвятої Богородиці. 2011 р. с. Юнаківка

Немає коментарів:

Дописати коментар