Виховний захід
Творчість поета-земляка
А. В. Луговського
Анатолій Васильович
Луговський
Луговський Анатолій Васильович - поет, краєзнавець, член Спілки письменників України з 1999 року та Національної спілки
журналістів України. Народився 13 червня 1955 року в селі Басівка Сумського
району Сумської області в селянській сім'ї. В 1972 році закінчив Юнаківську
середню школу, 1974 - Сумське
культпросвітнє училище. Працював
художником і керівником театральної студії
в Путивльському будинку культури в
1974-1978 роках. З 1976 по 1981
роки навчався на режисерському факультеті Орловської
філії Московського державного інституту культури. З 1978 по 1983 роки - відповідальний секретар редакції путивльської районної газети «Ленинский путь», де очолював літературну студію «Ярославна».
У 1987 році закінчив факультет
журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. У 1983-1984
працював директором Путивльської філії Сумського краєзнавчого музею. З 1984
року - на державній службі. Працював завідуючим відділом з
питань внутрішньої політики
Путивльської райдержадміністрації. Нині – редактор газети «Путивльські відомості».
Анатолій Васильович один з
організаторів наукових конференцій, присвячених історії та культурі Київської Русі (Путивль, 1987, 1988, 2000).
Автор поетичних збірок, історико-краєзнавчих
видань—путівників «Путивль» (1987), «Золотое ожерелье Сумщины» (1987, співавтор),
«Путивль – 1000» (1988), «Путивль» (1992,
співавтор). Вірш «Кролевецькі рушники»,
покладений на музику композитором О. Риндою, став гімном щорічного фестивалю літератури та мистецтва в Кролевці.
Творчий
доробок: Калинові сни: Вірші. – Суми, 1993; Монолог души: Стихи. - Сумы, 1994;
Отча земля: Вірші. - Суми, 1994; Часоплив: Поезії. - Суми, 1998; Окно. - Сумы,
2000; На круги своя: Стихи. – Сумы, 2005; Классическое лето: Стихи. – Сумы,
2005 та ін.
Додаток № 1
2.Перегляд світлин, що свідчать про те, що А.
В. Луговський частий гість у Юнаківській загальноосвітній школі. Коментарі
вчителя.
Додаток № 2
3. Виразне читання та аналіз поезій
поета-земляка
СТАРШИЙ БРАТ
(Баллада)
Брату
Николаю
Мы с братом разные. Он старше, я -
моложе...
Он едко шутит: "Тоже мне поэт..."
Но помню случай, аж мороз по коже.
(Тогда мне было пять неполных лет...)
... Зима, как звон, стояла в год
тогдашний.
На санках мы катались с пацанвой.
С речного берега я сьехал неудачно
И санки оказались... под водой.
Ушли под лед, мелькнули прямо в
прорубь!
Красивые - подарок от отца...
И это было истинное горе,
Печаль вселенская для глупого
мальца...
И старший брат, чтобы меня утешить,
Нырнул в угрюмый холод полыньи.
Кто рядом был, разинув рот, опешил...
А я все плакал: "Саночки
мои..."
Он их достал... И
мокрою рукою
Мне слезы вытер,
дрожь переборов...
И с той поры я понял
- что такое
Родного брата кровная
любовь.
ОТЕЦ
Я помню, отец, твои узловатме пальцы,
Которыми ты иногда проводил по
ребячьей щеке.
Как были вкусны те гостинцы простые
«от зайца»,
Что с поля колхозного мне приносил в
«тормозке»...
Всегда благодарен судьбе за отцовскую
ласку,
За чуткость, внимание к детской
нехитрой мечте...
Я помню, отец, как купил ты мне первые
краски.
Как, может невольно, меня приобщил к
красоте...
Теперь, когда жизнь
моя в самом зените.
Мне сын, стоя рядом,
твердит подростковым баском:
«Ну что из того, что
отец ты? Не Бог ведь, родитель...»
Тогда понимаю, что
стал никудышним отцом.
***
Нет трогательней и больней картины,
Когда у наших стареньких ворот
Ждет терпеливо мать шального сына...
Уже вот двадцать лет... Все ждет и
ждет...
Ладошку козырьком к челу приложит
И молча смотрит в даль дорожную она...
Все мысли об одном: «Ведь обещал, что сможет
На Рождество приехать... Но вот уже
весна...»
Потом, когда я все ж заеду на денечек
И на немой вопрос отвечу: «Все дела...
Не вышло раньше, мам...» «Да ничего,
сыночек...
Я пирожков тебе любимых напекла...»
И я готов склониться
и целовать ей руки,
Смотреть в глаза, как
в дстстве, родимые глаза...
... Как тяжелы, как
злы для матерей разлуки,
Нельзя их допускать.
Во истину нельзя!
- Кому
присвячені ці поезії?
- Як
ставиться автор до близьких йому людей?
- Які
факти свідчать про це? Наведіть приклади.
УЧИТЕЛЬ МОЙ
И. И. Приходченко
Учитель мой, задумчивый и строгий,
С живою искрой в молодых очах,
Толковый в мыслях, действиях, речах –
Мне указал к поэзии дорогу.
Благодаря лишь Вам, мир постигал
таким,
Каким он есть - прекрасным и суровым,
От Вас я взял любовь большую к слову,
Чтоб стать поэтом и никем другим.
Учитель мой, Вы поседели быстро...
И все ж по-прежнему лучистые глаза,
В них лишь чуть-чуть поблекла бирюза,
Но точен взгляд, весомы Ваши мысли.
Склоняю голову пред
Вашею душой,
Горячим сердцем,
добротой безбрежной...
Я - ученик Ваш
преданный, как прежде,
Горжусь, что встретил
Вас, учитель мой.
Додаток № 3
Додаток № 4
- Чим
завдячує поет своєму вчителю?
- Які
почуття до нього висловлює у вірші?
ЮНАКІВКА
Селу мого шкільного дитинства,
друзям Пройдисвіту Анатолію,
Ілліну Юрію та Приходченку
Олександру присвячую.
Село як село... Дуже зелено. Церква
красива...
Вірніше красивою, мабуть, колись же
була:
Притрушена пилом, в руїнах і
сива-пресива,
І хрест свій в знемозі зронила з
крутого чола...
Село козака Юнака, кошового рубаки,
Який за наказом
цариці приїхав у "вольний" цей край,
Щоб землю Слобідську у поті
чола обробляти
І, може, знайти тут спокуту і рай...
Промчались роки, пролетіли, мов птиці,
століття,
Село розцвіло, розрослося (мо' Божий
це дар?).
А скільки воно дарувало тепла та
усміхнених квітів,
Коли йшов селом сам Великий Кобзар.
Воно і мене прийняло, наче кровного
сина,
Спочатку у школу, а потім в життя
провело...
Я бачу його, коли думаю про
Батьківщину
І йду, як у церкву на сповідь, у рідне
село.
Та в грудях пече...
Розривається серце від болю,
Лиш тільки побачу ту
церкву, що в центрі села.
Невже нас чекає така
неусміхнена доля?
Можливо, бо мудрість
до наших голів не дійшла...
Додаток № 5
- Що ви
знаєте про людей, яким присвятив свій вірш
А. Луговський?
- Які
болючі питання підіймає поет у цьому вірші?
- Чи
близькі ці проблеми нам сьогодні?
Додаток № 6
***
Басівко моя, краю рідний, як мати,
Я навіки зберіг в своїм серці тепло
До вишневого саду та отчої хати,
Де дитинство моє наче сон відцвіло...
Враз ясніє душа, коли знову згадаю
Запах трав лугових, прохолоду криниць,
Солов'їні романси й простори безкраї
Та величні салюти травневих зірниць...
І хоч доля до мене
ласкава й привітна,
Хоч в далекім краю
своє щастя знайшов:
Якщо випаде хвилька
зимою, чи літом —
Вмить лечу до села,
аж... вогонь з підошов.
- Які
почуття викликає у поета рідне село?
- Чи
знайомі вам ці пейзажні замальовки? Коли і де ви їх зустрічали?
БУДЬМО!
Невже душа вкраїнська в хаті скраю?
І нам біда чужая не болить?
Навіщо ж ми тоді пісні співаєм
Про Дорошенка і калини віть?
Ми зможем в щасті і достатку жити,
Під силу нам добро людське творить,
Бо маєм прапор, на якому жито
І неба неполохана блакить.
Ми маєм віру в Бога і людину.
Цю віру навіть лихо не зітре,
Бо знаєм, ще не вмерла Україна
І що вона ніколи не помре!
Ясним тризубом всю
розвієм нечисть
І будем жить не гірше
від людей,
І заспіваєм дзвінко:
„Щедрий вечір!"
І крикнем стоголосо:
„Будьмо! Гей!"
- З
яким твором перегукується дана поезія?
- У що
вірить автор вірша?
- Який
настрій вірша «Будьмо!»
Додаток № 1 (а) – Луговський
А.В.
Додаток
№ 1 (б) – Луговський А.В. (автопортрет)
Додаток № 2 – Зустріч учнів Юнаківської школи з
поетом А.В. Луговським. Квітень 2008 р.
А.В. Луговський – голова
зонального конкурсу виразного читання на базі Юнаківської ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Листопад 2010 р.
Додаток
№ 3 – І.І. Приходченко – колишній директор Юнаківської середньої школи, вчитель
А.В. Луговського, якому він присвятив вірш «Учитель мой»
Додаток
№ 4 – І.І. Приходченко – директор Юнаківської середньої школи. 60-ті роки
Одна
із споруд Юнаківської середньої школи, в якій навчався
А.В.
Луговський. 70-ті роки
Додаток № 5 -
Олександр Іванович Приходченко -
колишній вчитель російської мови та літератури Юнаківської середньої
школи, син І.І.
Приходченка, один із друзів поета, якому присвячено вірш «Юнаківка».
1983 р.
Додаток
№ 6 – Сучасний вигляд церкви Різдва Пресвятої Богородиці. 2011 р. с. Юнаківка
Немає коментарів:
Дописати коментар